День другий “Навпростець”

Ранкові збори

Ранкові збори зайняли на годину більше запланованого часу і місце стоянки ми покинули о 10:10. За цей день ми повинні були подолати 15 км, піднятись на Говерлу і розбити табор на полонині Головчеська перед Петросом. Але все сталося не так, як гадалося :)

Поповнючі запаси води ми зустріли дідуся-грибника, який запитав куди ми прямуємо.

Ми йому розповіли, що збираємося йти до Говерли “навпростець”. Він похитавши головою зі словами: “Ойо-йо-ой”, бобажав нам щасливої дороги. І тут “закрались смутные сомнения” :D

Вийшовши на стежку біля стовпчика №10 на кордоні між Закарпатською та Івано-Франківською областями, ми рушили у відомому напрямку з невідомими труднощями попереду. Спочатку все складалось добре і ми йшли вздовж старого кордону. Але чим далі в ліс, тим шлях ставав складнішим. Багато поваленого сухостою, зарослі кущів, стовбчики місцями були відсутні, а стежка зникала у самий незручний момент. Вийшло так, що ми збились зі шляху, і в його пошуках, взагалі заблукали.

Перевіривши за GPS-ом своє місце розташування, виявилось, що ми скинули десь до 150 метрів висоти і були далеченько від тропи. Тут, я, про всяк випадок, почав писати трек. Повертатися не хотілося і було вирішено йти паралельним курсом, але він виявився досить складний. Ми здолали декілька крутих ярів, перейшли струмки, лізли крутими схилами. Згодом вийшли на нижній траверс і десь за дві години вже повернулися на трек вилізши на гору. Побачивши стовпчик з маркуванням №8 дуже зраділи що найважче позаду. Ми рушили далі, вже постійно звіряючись з GPS-ом (і до кінця нашої подорожі, також). На 2 км шляху, між 10 і 8 кордонними стовпчиками ми витратили майже 4 години, а попереду було ще 4 км шляху.

Ми тричі скидали та набирали висоту, перелазили завали сухостою, да дерлися крізь кущі, декілька разів губили стежку, але вже далеко не віддалялися від маршруту. Також, двічі, чули потужні вибухи (напевно валили ліс), а вдячністю за наші “страждання” стали зібрані білі гриби. На усьому шляху ми не зустріли жодної живої душі, тільки на початку маршруту. Діставшись майже до кінця нашого “навпростець”, це був кордонний стовпчик №3 - ми звалились з ніг.

Пошук місця для табору

За 40 хвилин, маршрутом з жовтим маркером, дістались до підніжжя Говерли. Ми були дуже виснажені і на підйом навіть не розраховували. На годиннику була майже шоста година, тобто вэе час шукати місце ночівлі. Ближчою, на треку, була відмічена точка з водою на полонині Козьмеска, туди і вирушили. Але й тут шлях був досить складним. Треба було “скинути” 200 метрів, з боків кручі з оголеними коренями дерев та камінням, глиняна дорога розбита худобою, крізь тече вода.

Хвилин за двадцять ми були на полонині, там випасолося багато худоби. На ній знаходиться хата пастуха та хліви для худоби, праворуч облаштоване місце для стоянки на якому ми і зупинились на ночівлю. Знизу і ліворуч, під горою, є маленьке джерело, але ним ми не користувались. По воду ходили до струмка (р. Козмещик), який тече в 150 метрах від стоянки і чудово з неї чутний.

Прибравши сміття, поставивши намети та розпаливши багаття, сходили по черзі на “водні процедури” до вище згаданного струмка, який зняв втому та придав сил карпатьських гір. Пізніше, після ситної вечері, за чаркою чаю, ми вже планували наші дії на наступний день. Було вирішено, що якщо в ранці будемо себе почувати в гарній фізичній формі, то вирушемо далі запланованим маршрутом, якщо не дуже, то піднявшись на Говерлу, будемо спускатися до найближчої “населенки”. Як то кажуть в народі “утро вечера мудренее” з цими думками і полягали відпочивати.