День третій - Дві по 2к або наввипередки з часом

Говерла

Як на мене підйом був не складний, за годину і сорок хвилин, ми вже були на Говерлі. Трафік, під час підйому, був дуже насичений, групи людей снували туди і сюди, тому на верхівці був аншлаг.

Двадцяти хвилинний відпочинок с "созєрцанієм" безкрайніх карпатських гір. Вітання Говерлі від друзів, традиційне фото на згадку “я тут був” і всьо такоє :). Горішки, конфєткі, а також найсмачніший чай за 12 грн.

Дорогую на Петрос

А нас вже манив своєю величністю Петрос. Спуск, як то часто буває, видався складнішим за підйом. Здивувало те, що було “промаркировано” каміння, обв'язане червоно-білою стрічкою. Пізніше дізналися, що в цей час відбувалися змагання "Goverla Race".

Шлях був не складний та мальовничий. Через 2 км дісталися притулку КБЗ “Високогір'я Карпат”. Поповнили запаси води, як з'ясувалося не дарма, далі джерел майже не було, а ті що зустрічалися ледь текли. "Забошляли" по 25 гривень за прохід Карпатським біосферичним заповідником, то є обов'язково для усіх чемних громадян. Сподіваюсь ці кошти, хоч на шось корисне пійдуть.

Петрос

Ще 4 км, третя година дня і ми у підніжжя Петроса. Вже трохи давалась в знаки вчорашня втома, а підйом угору, навіть знизу було видно, буде важким. Підкріпившись смаколиками, рушили стежкою вверх. Кожні 100 метрів давалися дуже складно, траверси майже відсутні, місцями великі глиби на які доводилось дертись.

Тому на верхівку ми вилізли лише через дві години. Людей на Петросі було значно меньше ніж на Говерлі, а види такі ж чарівні.

Ми йшли за графіком і це було добре, але втома була значна і починали гудіти ноги.

Знову швидкий привал, перекус, фото на згадку, "рюки" в рукі, тобто на плечі і по конях.

Спуск на Петросул

Почали спуск на Петросул. Дуже далеко вже виднілася Лазещина та Ясиня, місце нашого фінішу, але це тільки попереду. На лівому схилі було озеро, яке манило до себе своєю синевою. Дуже хотілось в нього пірнути і хоч трошки відчути прохолоду. Зупинившись на Петросулі і озернувшись назад, побачили два подкорених двотисячника, відчулась гордість, за те, що ми з друзями таки не відступили. Спустившись трохи нижче, зустріли групу, яка ласувала черникою. Я мав необержність збовтнути, що йдемо до ближчого джерела де напевно і станемо на ночівлю, бо сонце сяде вже за дві години. І тут почався спринт на ввипередки не тільки з часом, але й з цією групою у смугастих костюмах. Ми були від початку у голові пелетону, а залізши у чагарник відірвалися досить суттєво. Цей чагарник, нагадав мені похід на гору Гропа.

Він відбирав останні сили, ноги майже не слухались і головне було не оступитися і не отримати травму. Далі тропа йшла лісом. Сонце вже майже сіло, була майже сьома вечора, коли ми дісталися до джерела. Швидко оглянувши місцевість і знайшовши місто для двох наметів було прийнято рішення ставати на ночівлю тут, а не йти далі до запланованої стоянки. Як стало відомо наступного дня, зважаючи на наш фізичний стан, це було дуже вірне рішення. Вже хвилин за двадцять, з'явилася група наших “переслідувачів”, але не знайшовши місце вони рушили далі. А на нас чекала смачнюща вечеря з міцними напоями, бо ми того заслужили! А ще я прийняв гарячий душ, але про це тссс-с :)